Боярка - місто районного підпорядкування - розташоване в центральній частині України за 22 км в південно-західному напрямку від м. Києва на важливих транспортних виходах Києва на захід, південь, схід (Житомирська траса, Південно-західна залізниця, Одеська траса), має зручне транспортне сполучення зі столицею. На відстані 18 км на північ від Боярки знаходиться аеропорт "Жуляни". 

Населення понад 34 тис. осіб. Територія - 1300 га, 550 га з яких під забудовою.

День міста - друга неділя вересня. 

За 10 км від Боярки, в м. Вишневому розташована виносна промислова зона Києва. В південно-західному та східному напрямку від міста починаються великі зелені масиви, що в поєднанні з мережею ставків створює сприятливий мікроклімат цієї місцевості і наявність значного курортно-рекреаційного потенціалу. 

Свій статус міста районного підпорядкування Боярка отримала п'ятдесят років тому - 30 грудня 1956 р., коли були об'єднані в єдине місто смт. Боярка і с. Будаївка, а населені пункти Ново-Боярка і Ново-Тарасівка у листопаді 1957 р. включено до складу Боярки і підпорядковано міській раді депутатів трудящих. 

Залізничним полотном місто розподілено на дві частини. Південно-східна (історична частина міста ) - це житловий сектор приватно ї забудови (близько 7 тис. житлових будинків), та північно-західна (Нова Боярка) - понад 300 багатоквартирних будинків та приватний сектор. 

Територія сучасної Боярки заселена здавна. Поблизу міста виявлено поселення скіфських часів (VІІІ-VІІ ст. до н. е.). Збереглися залишки невеликого слов'янського городища часів Київської Русі. Городище Будаївка - фортифікаційна споруда, пагорб, на якому нині стоїть місцева Свято-Михайлівська церква і розміщений старий цвинтар. Розмір, форма, навіть те, що воно з усіх боків омивається водою, засвідчують штучне походження пагорба, та дають підставу вважати його оборонною спорудою для захисту від ворогів. Пагорб з рештою території з'єднувався вузькою смужкою суходолу, перекопаного глибоким ровом, через який було перекинуто підйомний міст. Споруда входила до складу Віто-Бобрицької оборонно ї лінії - однієї із системи "Змієвих валів". Починалася ця лінія біля с. Перевіз в Ірпіні та йшла через місцеві ліси вздовж річок Бобриці, Віти та Сіверки і далі до Дніпра. За цією лінією тягнулися вали вздовж р. Стугни. Залишки Віто-Бобрицької лінії дуже добре видно у Плисецькій дачі Боярського лісгоспу та біля с. Круглик. Нині городище охороняється законом як історична пам'ятка.

Досі чомусь традиційно вважалось, що те поселення споконвіку називалося Будаївкою, проте вивчення старовинних документів підтверджує, що Будаївка (інші призабуті варіанти - Бодаївка, Болдаївка) - значно пізніший топонім. Первісна ж назва поселення - Перетвір'я (Перетворье) споріднена з назвою місцевої річки Притвірка (у документах ХVІІІ ст. - Перетворка, Притворка - від останнього згодом пішла зросійщена форма Притварка). Найімовірніше, в основі назви як городища, так і річки, лежить давньоруське слово "воръ", яке, на думку мовознавців, означало "межа", "загорожа", "частокіл", "обгороджене місце". Нині уже складно з'ясувати, що саме стало першопричиною такої назви: укріплена багатокілометровим Змієвим валом р. Перетворка, яка протікала "предъ воромъ", тобто перед укріпленням-валом, чи зміцнене частоколом поселення Перетворье над нею. Власне, їх неможливо розділити: і річка з валом, і городище жили одним життям, були важливим рубежем на південно-західних околицях Києва, щитом, який надійно прикривав столицю.

Першим відомим документом з цими назвами стала загадкова "Ставропігійна грамота Андрія Боголюбського", в якій був перелік "добр Васильківських" Києво-Печерської лаври, зокрема "і з палацом на городищ і - Перетвір'ям над річкою Перетворкою - з сільцем та з церквою, і [всім], що там є". Щоправда, це важливе свідчення ускладнюється припущенням дослідників у тому, що "Ставропігійна грамота" в тому вигляді, в якому вона збереглась до нашого часу, є неточним відповідником тексту ХІІ ст. або й навіть підробкою ХV-ХVІ ст. Лаврські архімандрити, на думку дослідників, звертались до давньоруських часів, щоб, фальсифікуючи тогочасні документи, "зберегти традиційні нерухомі володіння монастиря й утвердити за ними ряд привілеїв". Та все ж не варто надто применшувати значення цієї унікальної писемної пам'ятки, з огляду на те, що "фальсифікатори не могли включити до документу не прикріплених до Печерської обителі маєтностей, оскільки протидія законних власників втягнула б монастир у судові чвари й поставила під сумнів усі його докази. Тож більшість населених пунктів, вказаних  у фальсифікатах, були реальною власністю Києво-Печерського монастиря".

Другою документальною згадкою про Перетвір'я став опис 1780 р., де васильківський чернець-анонім засвідчив постфактум, що поселення Будаївка "прежде примечательно было городомъ и называлося городище Перетворье: по имеющемуся ныне все ж [?] пустому маленькому окружностию до ста саженей земляному городку и текущей мимо его речки Перетворке". Тож напрошується висновок, що городище існувало під назвою Перетвір'я, щонайменше, з часів Київської Русі і продовжувало своє існування після монгольської навали (адже поселення, що зникло у ХІІІ ст., через п'ять століть уже ніхто б не пам'ятав). Чому ж тоді сьогодні топонім Перетвір'я не знайти на карті? На думку приходять різноманітні причини, де чільне місце займають спустошливі татарські набіги. Можливо, колись дослідники дадуть чітку відповідь на це питання. А поки що мусимо повторити за щойно цитованим анонімним автором 1780 р.: "По какой причине и когда подупало и переймяновано Болдаевкою - неизвестно". Варто також погодитися, що поселення тільки "подупало и переймяновано", а не зникло безслідно, бо інакше чия б пам'ять зберегла нам назву р. Перетвірки (Притвірки)?

Отже, згодом на цьому місці виникло с. Городище-Будаївка, перша згадка про яке в історичних документах сягає початку ХVІ ст. У той час ця територія перебувала під владою Литви, а після Люблінської унії 1569 р. її захопила Польща - і Будаївка належала польським магнатам Корецьким. Згідно з Андрусівським перемир'ям в 1667 р. село остаточно перейшло до Росії. Як бачимо, володіння шляхта мала тут недовго: ті нечисленні шляхтичі, що мали ще в 1670-х роках свої маєтки, один по одному віддавали їх або продавали монастирям, чи кидали їх напризволяще. З цього знову таки користуються монастирі: вони захоплюють силою села, випрошують їх собі в надання у гетьмана й царя, і взагалі всіма силами намагаються об'єднати у своїх руках усю земельну власність Київської сотні, що їм великою мірою і вдається".

У документах 1-ї пол. і сер. ХVІІІ ст. йдеться, що всі навколишні села належать київським монастирям. Нині важко з'ясувати, з якого саме року й за яких обставин Будаївка потрапила (а фактично повернулась) до складу володінь Києво-Печерського монастиря.  Мабуть, вагомим аргументом лаври щодо прав на це поселення була вже відома нам "Ставропігійна грамота Андрія Боголюбського". Регіональним центром лаврських маєтностей було м. Васильків, до "васильківських добр" на чолі з ієромонахом, крім Будаївки, ще належало розташоване на відстані близько 15 км від неї с. Кожухівка.

с. Будаївка, кінець XIX ст.

Як видно з документів, Васильків, Будаївка і Кожухівка, як і десятки розташованих на Лівобережній Україні інших лаврських маєтностей, належали відгалуженню лаври - Больницькому монастиреві, що був при лаврській Троїцькій Надбрамній церкві. За словами автора ХVІІІ ст., "сей монастырь имеет особливыя свои села и деревни и на оныя особливыя грамоты". І Больницький монастир, і Троїцька церква були засновані ще на поч. ХІІ ст. чернігівським князем Святославом, який постригся в чернецтво під іменем Миколи Святоші. Починаючи від свого засновника, монастир мав "над собою игумена, киево-печерскому архимандриту подчиненнаго". З ХІІІ ст. Больницький монастир, як і весь наш край, пройшов через численні спустошення, та все ж "разновременно от неприятелей разоренный [він був] ныне возобновлен".

У 1-й половині ХVІІІ ст. відроджувалась і Будаївка, зростала чисельність її населення - переважно за рахунок поселенців як з Лівобережної, так і Правобережної України.

Після секуляризації монастирських земель, Будаївка стала державним селом. З 1845 р. вона входила до складу Білгородської волості Київського повіту. Щодо походження назви "Будаївка" існує кілька версій. За однією з них вона походить від племені будинів, про яких у V ст. до н.е. писав Геродот. За іншою - першим поселенцем на цій території був козак Будай. З часом тут оселилися інші люди і село назвали Будаївкою. 

За третьою версією назва села походить від слова "буда" - підприємства з виготовлення з деревини поташу. У будах-куренях жили робітники і в них же зберігали готову продукцію. В книзі "Описи Київського намісництва" (Київ. - Наукова думка, 1989 р.), складеному в 1781 р., село називається Болдаївкою. Таке звучання назви села дозволяє зробити ще одне несподіване припущення про те, що корінь слова має тюркське походження від імені якогось татарина Булдея чи Болдея, якому належало поселення.

У середині ХІХ ст. в Російській імперії швидко почав набирати обертів промисловий переворот, у містах зростали промисловість, будівництво, чисельність населення. Не став винятком і Київ, де також невблаганно відступали чисте повітря і спокійне, розмірене життя в невеликих особняках з тінистими садами. Мешканці стародавнього міста не були готовими до таких різких змін свого буття. Вони хотіли якось компенсувати втрачене. Саме тоді навколо Києва й почали утворюватись дачні селища, які часто ставали безпосереднім його продовженням. Надійною запорукою швидкої дачної розбудови стала поява залізниць.

Нова сторінка життя Боярки-Будаївки розпочалась з будівництва у 60-х роках ХIХ ст. залізниці Київ-Фастів, що проходила повз с. Будаївку. Залізнична станція, яка виникла тут, отримала назву від сусіднього с. Боярки (нині Тарасівка). Тепер уже важко однозначно пояснити, чому новозаснована станція одержала назву не розташованої зовсім поруч Будаївки, а значно віддаленішого с. Боярка. Чи то назва Боярка звучала для царських чиновників благозвучніше і більш "по-благородному", аніж Будаївка (якщо перша зберігала пам'ять про бояр, добре знайомих і з російської історії, то в останній вчувалася зневажена ними "Малоросія"), а може й тому, що не було одностайності щодо назви села, оскільки, до середини ХІХ ст. Будаївку часто називали ще й Болдаївкою. Очевидно, відіграв деяку роль і той факт, що на той час Будаївка ще формально була частиною парафії сусідньої Боярки. Так чи інакше, але залізнична станція стала називатися Бояркою. Ця назва поширилася на запроектований дачний масив, а поступово і на всю Будаївку.

Біля станції Боярка почало зростати нове дачне селище, яке невдовзі злилося з Будаївкою. З 1980-х років ХIХ ст. ця місцевість стала відомою, як лікувально-кліматичний курорт для хворих на легені.

У літні місяці сюди приїздило понад 10 тис. киян, і Боярка ставала густонаселеним містечком. Поступово воно стало популярним курортом. Сюди для лікування легеневих хвороб приїздили навіть мешканці Одеси. Величезний наплив мешканців Києва спостерігався у літні вихідні і святкові дні. Кияни вважали тоді Боярку "своєю".

Фото початку ХХ ст.

Вже на зламі 1860-1870-х років через лісові хащі пройшла від станції просіка, обабіч якої поміж сосен і дубів почали виростати дерев'яні дачні будинки. Так з'явилась боярська вулиця Хрещатик (у 1922 р. перейменована на вул. Карла Маркса, а в 2004 р. їй повернуто історичну назву). Трохи далі до неї додалась друга, значно коротша, вулиця-просіка - Липки. Запозичені з київської топоніміки назви дають підстави вважати, що їхні автори вважали дачне селище суто київським утворенням, своєрідним протуберанцем великого міста. Перші дачі на Хрещатику споруджували багаті кияни (Петерсон, Хитров та ін.) виключно для свого користування. На початку 1880-х років почали будувати київські підприємці й місцеві будаївські заможні селяни, щоб здавати дачні будинки в оренду. Так почалось швидке зростання селища.

Ті разючі зміни відзначив Лаврентій Похилевич: "Будаевка, недавно еще незначительная деревня, принадлежавшая к Боярскому приходу, потом самостоятельный приход; а ныне по открытии Киево-Одесской, или Брестской железной дороги, устроившей здесь первую от Киева станцию с названием Бояркой и учредившей летом экстраординарные и учащенные на первую станцию поезда, и при отводе лесным ведомством госуд [арственных] имуществ в 1881 г. свыше 100 участков при станции, для продажи частным лицам всякого состояния, Будаевка не иначе должна быть трактуема, как пригородом Киева; потому что не только содержит разнородное и разноверное население, число которого в данный момент определяется лишь приблизительно, не только служит резиденциею административных властей начиная от полицейского пристава; но пригород этот обзавелся уже лавками, складами, трактирами, питейными и увеселительными заведениями, шикарными постройками с садами и цветниками, даже летним театром. Только деревянная церковь, построенная крестьянкою, православный священник скромного образования и нравов, и недостаток местных средств для приобретения - того и другого высших качеств, напоминают в Будаевке деревню, с ее прелестями: чистым воздухом, зеленым лесом, золотистыми полями. Деревенский облик Будаевка получает лишь позднею осенью и зимою; напротив того, весною, особенно летом, превращается в многолюдный и шумный по вечерам пригород".

Пам'ятник Павлу Карчагіну (скульптор А. Харечко, архітектор А. Ігнащенко) та Боярська ЗОШ № 2

Двоповерховий багато прикрашений різьбленням дачний будинок на вул. Хрещатик, 20 у м. Боярка є унікальною та, як на сьогодні, вже рідкісною пам'яткою дерев'яної дачної архітектури ХІХ ст. Він постав невдовзі після заснування дачного с. Боярка, у ході початково ї забудови вул. Хрещатик (1870- 1890-і роки). Збереглися подробиці про минуле вишуканої садиби, яку впродовж недавніх десятиліть займав санаторій "Зірочка". Ще в 1960-1970-х роках записані згадки навколишніх старожилів про збудований там грот у східному стилі, фонтан з литого скла, декоративні джерела й кущі, прикрашені статуями алеї, оранжерею і фруктовий сад. Певно, тоді з'явилась і декоративна гірка з вкрапленнями різноманітних геологічних мінералів, яку увінчувала спрощена імітація казкового палацу. На гірці і перед нею застигли розфарбовані статуї персонажів російських казок. Та гірка вражала уяву дітей і дорослих, але протягом кількох десятиліть були втрачені її найцінніші складові, і наприкінці 1980-х років вона, фактично, перестала існувати.

На той час у ряді країн Європи для дачних і курортних місцевостей розроблявся особливий архітектурний стиль, який базувався здебільшого на місцевих національних традиціях. У межах Російської імперії зразком для наслідування стали традиції центральних і північних російських губерній. Такі багато прикрашені різьбленням вілли нагадували казкові тереми.

Одноповерхові та двоповерхові дачні будиночки на тлі тогочасної забудови вирізнялися особливою вишуканістю і багатством різьблення й стали справжніми шедеврами дерев'яної архітектури.

Нагадаємо, що вирішальним фактором, який приваблював дачників до Боярки-Будаївки, був чудовий сосновий (місцями мішаний) ліс. Тогочасні лікарі добре розуміли його значення для здоров'я людей, а отже поява тут медичних закладів була неминучою.

Важливим рубежем у розвитку оздоровчої спеціалізації селища стало заснування в 1882-1883 рр. з ініціативи таємного радника професора медицини Ф. Меринга, дійсного статського радника доктора медицини С. Алфер'єва, колезького радника лікаря О. Лєскова і лікаря Садовського за ухвалою Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ Російської імперії Кліматичного лікувального закладу. Зі статуту закладу дізнаємось, що він заснований на станції Боярка "в сосновом лесу в нескольких отдельных постройках для лечения минеральными водами, ваннами - простыми, солевыми, грязевыми, паровыми и т.п., кумысом, водою, сжатым воздухом, электричеством и прочими медицинскими пособиями, смотря по роду болезни".

Архітектура кінця XIX ст. Вулиця Хрещатик

Упродовж тривалого часу Боярка фактично залишалась єдиним дачним селищем для киян. "...туда ежегодно устремлялась почти вся масса киевлян, искавшая летнего отдыха "на лоне природы", - писав довідник 1910 р. До їхніх послуг - Залізничний парк, каскад ставів з пляжами, купальнями і рятувальною службою, поштово-телеграфна станція (відкрита 1894 р.), аптека, кумисно-кефірний заклад (його утримував татарин Ягудов), пожежна дружина, низка крамниць і, зрештою, - великий базар.

То було справжнє містечко дозвілля, відпочинку та оздоровлення. Цьому сприяли не лише зручність і відносна дешевизна сполучення (48 коп. за проїзд дачним потягом в обидва кінці), а й добре організоване для них дозвілля, зокрема безплатні концерти, які щотижня (у неділю і четвер) давали залізничні оркестр і хор.

Південно-Західна залізниця відіграла важливу роль в організації дозвілля дачників. Певно, причини тому були різні, зокрема й такі, як приваблення пасажирів на дачні маршрути й організація відпочинку та культурного рівня самих залізничників. Тому начальник залізниці О. Бородін "остановился на мысли об устройстве на ст[анции] Боярка в течении летнего сезона 1895 г. по праздничным и воскресным дням вокально-музыкальных вечеров". Того року Міністерство шляхів сполучення виділило кредит в 5 тис. крб. на створення парку, будівництво естради, придбання костюмів та музичних інструмент ів. Так, газета "Киевлянин" писала 13 червня 1895 р.: "Концерт в Боярке привлек внимание киевлян. Все отходившие в тот день из Киева поезда были переполнены - пассажиры стояли толпой в проходах, внутри вагонов и на площадках; на некоторые поезда прекращалась продажа билетов за четверть часа до отхода. Концерт состоялся в лесу, на только что оконченной постройкой эстраде, которую железнодорожный хор и оркестр занимали по очереди. Перед эстрадой, на обнесенной барьером площадке, расставлены скамьи и устроен буфет; от площадки или правильнее парка, проведена широкая аллея к выходу из леса, аллея и площадка освещены фонарями". У наступні роки інтерес киян до відпочинку в Боярці зростав, про що свідчить запровадження нових рейсів дачних поїздів.

Не лише Залізничний парк був місцем розваг, а й великі приватні садиби неподалік від залізничної станції. Чудовим наочним свідченням тому є афіша з фондів Музею історії Києва, що запрошує на вечір відпочинку, який проводився Боярсько-Будаївським громадським зібранням у суботу 4 червня 1911 р. "в доме г[оспо]жи Александрович, против вокзала". Програма передбачала дитяче гуляння при оркестрі музики, постановку комедії в 3-х діях "Жена с того света", концерт оркестру східної кавказької музики "Сазандарі" і, нарешті, танцювальний вечір з духовим оркестром. З афіші також дізнаємось, що "сад и залы будут декорированы и иллюминированы", а ще мають бути "киоски с летучей почтой, живыми цветами, конфетти, серпантином". Виручені кошти призначались на посилення Будаївського вільно-пожежного товариства.

Ще у 1855 р. коштом мешканців Будаївки - подружжя Марка і Тетяни Гирявець за допомогою односельчан збудовано Свято-Михайлівську церкву (дерев'яну). Спочатку нова будаївська церква залишалась приписною до боярської парафії і службу відправляв там боярський священик. Оскільки через малу чисельність населення Будаївки штатного причту з казенною платнею не передбачалось, будаївці 1860 р. самі знайшли собі постійного священика - Ясона Павловського. Утримання панотця з родиною та витрати на спорудження священичого будинку (він став власністю громади) взяла на себе Тетяна Гирявець. Наступного року з'явилась церковно-парафіяльна школа, де селянських дітей навчали священик з дяком. На жаль, школа надовго припинила своє існування в 1865 р., коли о. Павловського змінив інший священик.

Свято-Михайлівська церква

Певну роль у впорядкуванні селища відіграло Товариство сприяння дачної місцевості при станції Боярка, яке було створено в 1899- 1900 рр. з дозволу Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора для "приведения дачной местности при станции Боярка Юго-Западных железных дорог в возможно лучшее состояние по благоустройству и удобствам". Діяльністю Товариства охоплювалась "дачная местность по обеим сторонам полотна железных дорог, в окрестностях упомянутой станции". Товариство взяло на себе турботу: "а) о лучшем содержании улиц и пешеходных дорожек; б) о мерах к улучшению местности в санитарном и противопожарном отношении; в) об украшении местности устройством бульваров и скверов и г) об освещении улиц".

З появою товариства співпало в часі будівництво нової Михайлівської церкви поруч зі старою її будівлею з причини її "маловместимости". Нова церква була "зданием деревянная на каменном фундаменте совместно с такой же колокольней и обложена кирпичем". Так, у 1901 р. поруч зі старою церквою збудовано нині діючу Свято-Михайлівську церкву. 25 вересня 1901 р. її освятив Преосвященний Сергій Єпископ Уманський.

Давніша будівля церкви в роки радянської влади використовувалась як склад під зерно, а потім і геть була зруйнована.

У старій хроніці йдеться, що одночасно з новим храмом єпископ відвідав місцеву двокласну школу та шкільні приміщення: кухню з їдальнею, лазню, помешкання завідуючого та вчителів. Цей шкільний комплекс на розі вулиць Вокзальної та Самійленка частково зберігся до нашого часу і був чинним до поч. 1960-х років під назвою "Сільська школа".

Боярський краєзнавчий музей

З часу появи залізниці розпочалося і створення каскаду ставів на Притвірці. Старі карти показують, що досі їх було два: один біля Михайлівської церкви, а інший - ближче до верхів'я річки. Потужний залізничний насип, що перетнув річкову долину, спричинив появу нової, найбільшої водойми. Згодом на ній з'явився прокат човнів (існував до кінця 1950-х років), і тому новий став отримав від дачників назву "Лодочний". Трохи нижче за течією Притвірки з'явились ще два, значно менші ставки (нині дехто називає їх Лісгоспівським і Шкільним), далі - ще один, що існував недовго (про нього нагадують лише рештки греблі). А ще через пару верст, перед початком Клипені - давніх пасовищ і сіножатей будаївців - розлився серед лісової пущі наймальовничіший ставок - Йосипський ("Осипов пруд"). Від старожилів можна почути неясний спогад про якогось багатія Йосипа чи Осипа, який створив той став та організував там чудову зону відпочинку з човнами і купальнями. Існує припущення, що та водойма є дітищем Осипова Хоми Йосиповича (бл. 1847-1913 рр.) чи когось з його родини. Він мешкав на Хрещатику в садибах №№ 28 і 30 (нині нова територія Київської обласної дитячої лікарні). Вишуканий надгробок Хоми Йосиповича зберігся на рештках цвинтаря біля Михайлівської церкви.

Озирнімось на століття назад, спробуймо уявити собі боярські дачі дорадянського часу. Вийшовши з дачного поїзда, приїжджий потрапляв на вул. Хрещатик, що, перетинаючи площу, тягнулась одним напрямом углиб лісу, а іншим - уздовж залізниці, спускалася до мальовничої долини Притвірки. Перетнувши Хрещатик, гості потрапляли до Залізничного парку, де лісовий пейзаж доповнювали різноманітні розваги, музика оркестру чи виступи артистів, або йшли далі - углиб вікового бору. Багато прикрашені різьбленням одно- і двоповерхові дерев'яні будинки Хрещатика часто нагадували казкові лісові тереми. До революції це була найбільш фешенебельна і впорядкована частина БояркиБудаївки.

Значно спокійнішим був житловий квартал Липок, що простягнувся на узліссі праворуч від Хрещатика, уздовж білогородського шляху. Там сосни й дуби дедалі більше поступались великим фруктовим садам. В останні передреволюційні роки забудова почала виростати й уздовж залізниці (нинішня вулиця Садова).

На поч. ХХ ст. у дачному селищі поруч з дерев'яними спорудами почали з'являтись і цегляні будівлі, серед яких найбільша і найоригінальніша належала дитячому притулку. Судячи з усього, притулок належав "Обществу призрения сирот служащих на Юго-Западных железных дорогах", яке самоліквідувалось у квітні 1918 р. Уже за радянської влади ту будівлю перетворили на школу (то була Залізнична школа № 16, з кінця 1920-х років - Залізнична школа № 18, а з 1960 р. - нинішня середня школа № 2).

На 1918 р. Будаївка (включно з дачним селищем) нараховувала 1313 мешканців.

В.Г. Цепляєв

В усі часи це мальовниче приміське селище вабило київське громадянство, давало йому натхнення, а то й порятунок. Тут у 1918 р. переховувався від більшовиків і писав спогади С. Єфремов, про життя тут у роки громадянської війни О. Богомазова з родиною розповідала краєзнавцю Миколі Кучеренку донька художника - Ярослава Олександрівна. У роки повоєнної розрухи Боярка стане останнім притулком для Володимира Самійленка (його могила поруч з Михайлівською церквою). У важкому 1918 р. українська інтелігенція Києва намагалась оселити дітей на літо саме там, на боярських дачах. Тоді "уряд Скоропадського вирішив для дітей громадських діячів, вчителів, лікарів під час літніх вакацій 1918 р. організувати неподалік Києва, у Боярці, своєрідну колонію-санаторій чи, як пізніше називали, табір відпочинку. У Боярській лікарні головним лікарем працювала Віра Олександрівна Матушевська. За її порадою дитячу колонію-санаторій організували в будинках, покинутих їхніми власниками. "Нас усіх чотирьох батьки влаштували туди на ціле літо, - пригадувала Тетяна Цимбал, сестра відомого на Заході (а віднедавна і в нас) митця Віктора Цимбала. - Хазяйнувала у колонії вчителька Ганна Іванівна Ярошинська. Її дочка Галя була найстарша з нас усіх. А завідувачкою була лікарка Радзімовська Валентина Миколаївна, що мала двох дітей, - дочку Люсю і сина Женю… Склад дітей був гарний. Все діти української свідомої інтелігенції, гарно виховані… Пам'ятаю, що в колонії були Ніна Веселовська, Всеволод Шмиговський, Зіна Власенко, Лена, Муся і Дьомік (Володимир) Леонтовичі, Настя Стеценко, Буся (Боря) і Василь Матушевські, Юрко Юркевич, Віра Кудрицька, Олекса Барбар, Катя Говорун, Атя Симашкевич (батько - Центральна рада, відділ середніх шкіл), Гліб Країнський, ну і, звичайно ж, Вітя, Саня, Оля, Таня Цимбали". Цей перелік прізвищ, що включав світочів українського громадянського і культурного життя, завершував Пилип Омелянович Козицький - відомий композитор. У боярській дитячій колонії він був вихователем, а тому "в колонії він організував хор, ставили вистави, практикувались вечори художньої самодіяльності. Діти вивчали і декламували патріотичні вірші.

В.Г. Цепляєв "Боротьба за портфелі"

На жаль, у спогадах не йдеться, в яких саме садибах були розселені діти. Найімовірніше, це було десь на Хрещатику. І все ж спогади надзвичайно важливі ще й тим, що застали дачне селище на самому початку жахливих суспільних потрясінь. Найтрагічніші зміни відбулися праворуч від залізниці - в дачному с. Боярка. Вони тривали упродовж 1918-1919 рр. В умовах громадянської війни та породженої нею розрухи вирубано Залізничний парк разом з прилеглою кількакілометровою ділянкою лісу. Мабуть, ніколи не вдасться виявити документальних свідчень про обставини цієї втрати.   Натомість архів дає досить наочне уявлення про масове нищення дачного масиву, принаймні, на його завершальній стадії.

В.Г. Цепляєв "Шлях на Голгофу"

Як видно з протоколів засідань Будаївського волвиконкому від 27 березня 1923 р., залишалось "на дачном поселке Боярка [...] всех строений - 93, из них национализированных - 34. Все дачные постройки находятся в полуразрушенном состоянии (до 80%)". Намагаючись якось поліпшити трагічну ситуацію з покинутими дачами, волосна влада почала здавати націоналізовані будинки в оренду "на условиях производства ремонта арендаторами". Зауважимо, що за тих умов потенційні орендарі не поспішали укладати угоди з новою владою, і волвиконком визнав, що "ремонт делается только в одной усадьбе. Есть много пустопорожних усадебных участков, дома в которых проданы на снос [...], как бесхозяйственное имущество. Расхищение по частям домостроений местными обитателями приняло угрожающий характер". Руйнівниками були як місцеві мешканці (переважно з Будаївки), так прийшлий (переважно з Києва) люмпенізований і криміналізований внаслідок війни та розрухи люд, який знайшов собі притулок на колишніх дачах (вже згадані документи повідомляли, що "в Боярке ютится масса темного элемента".

Щоб зберегти дачний масив від остаточного руйнування, волвиконком постановив "поручить милицейскому надзирателю периодически производить облавы ночные в дачном поселке Боярка с целью задержания лиц, занимающихся разрушением и расхищением дачных строений, составлять протоколы и направлять в суд для привлечения виновных к ответственности. […] Ввиду развивающегося бандитизма просить губисполком усилить милицейский состав Будаевской волости конными и пешими милиционерами до 18 человек. Надзирателю обратить внимание на охрану домостроений в дачном поселке Боярка".

Могила В. Самійленка

А невдовзі звіт про економічний стан Київської округи за 1924-1925 рр. повідомив, що "большинство дач в поселке Боярка за время революции разрушились и до 30 домостроений совершенно исчезли, большинство же дач требуют капитального ремонта". Та й будинків у дачному селищі залишилось тільки 71 (у 1923 р. їх нараховувалось 93, а 1914 р. - 111). Найпривабливіші з них переводились "в распоряжение Райисполкома для использования их по усмотрению и главным образом для размещения местных учреждений" здебільшого медичних та відпочинкових закладів.

Докорінно змінилась і топоніміка дачного селища: обидві його вулиці перейменовано. Якось непомітно стерлися Липки, та їхні сліди вже важко простежити десь у районі сучасної Білогородської вулиці. Натомість досить чітко простежується доля Хрещатика. Це сталося 4 листопада 1922 р. Згідно з протоколом "чрезвычайного заседания президиума волисполкома Будаевской волости Киевского уезда совместно с совкомячейкой", слухалось "предложение председателя волисполкома тов. Вислобокова о сооружении памятника Карлу Марксу в дачном поселке Боярка на Крещатике вблизи вокзала и о переименовании улицы Крещатика в улицу Карла Маркса, причем закладку памятника приурочить к Октябрьским торжествам". Постанову засідання передбачити вже було не важко: "Приветствовать идею тов. Вислобокова и предложение принять целиком. Необходимые средства собрать с населения по подписке и путем добровольных пожертвований с организаций. […] Произведение бюста Карла Маркса поручить скульптору Юрчанову Н.Я.". Так, 4 листопада 1922 р. одним розчерком пера товариша Вислобокова боярський Хрещатик перестав офіційно існувати. Натомість з'явилась вулиця Карла Маркса. Стосовно пам'ятника, то про факт його відкриття документи не згадували. Мабуть, в умовах розгортання непу влада вже ставила нові завдання, і пам'ятник вождеві світового пролетаріату став менш актуальним.

Сучасний вигляд Будаївського ставу

З 1921 р. по 1927 р. - Боярка-Будаївка є центром Будаївської волості Київського повіту. У 1927 р. Боярка-Будаївка входить до складу Київського району, який у 1944 р. перейменовано на Києво-Святошинський.

У 1930-х роках ХХ ст. почалось будівництво лінії Київського укріпленого району (КУР) довжиною 55 км, що проходив повз Боярку. Згодом у 1939 р. після возз'єднання західних земель з УРСР, укріплення було законсервовано. Але вже на третій день війни командуючий Південно-Західним фронтом генерал М.П. Кирпонос дав директиву про формування частин КУР. Вже 8 липня 1941 р. будівництво I-ї лінії, яка проходила через населені пункти Бірки-Білогородку-Боярку-Віту Поштову, було завершено.

22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Вранці того ж дня німці піддали бомбардуванню Київ, залізничні вузли й аеродром "Жуляни".

Цілих два місяці точилися бої на території нашого району. Бояркою ворог заволодів 1 серпня 1941 р. На фронтах Великої Вітчизняної загинули 432 боярчанина, 211 - вивезено до Німеччини, з них 40 осіб повернулися в Боярку в 1945 р.

Під час окупації с. Будаївка зазнало близько 25 бомбардувань і 200 артилерійських обстрілів. Колгосп евакуював велику рогату худобу в Сталінградську область. Вся худоба потрапила до німців.

У роки війни на території Боярки діяли підпільні групи під керівництвом В.С. Боярського та Л.С. Шпотенка Діяльність боярських антифашистських організацій - це яскравий приклад героїзму простих українських громадян.

Підпільники допомагали партизанам бланками документів (понад 300), продовольством, медикаментами, зброєю, боєприпасами, пальним і транспортом; розповсюджували Повідомлення Радінформбюро, зривали виконання сільськогосподарських робіт, затягували молотьбу, виводили з ладу трактори. Під виглядом насадження великих масивів лісу врятували від вивезення до Німеччини понад 1000 осіб. Зберегли від вирубки та вивезення до Німеччини понад 100 тис. куб. м лісу. Крім того зірвали план вивезення великого лісу для відновлення Нікопольських марганцевих рудників, врятували від карателів с. Плесецьке.

Паровоз-пам'ятник К-15776 "Кукушка"

5 листопада 1943 р. Боярку звільнено танковими частинами Червоної армії. Почалася відбудова зруйнованого війною господарства.

У 1947 р. поряд з містом прокладено магістральний газопровід Дашава-Київ і збудовано компресорну станцію. Біля неї почалося будівництво селища газовиків. А з 1955 р. всю територію між цим селищем і Бояркою відведено під індивідуальну забудову для демобілізованих військовослужбовців з усього Радянського Союзу.

У 1956 р. Боярка стала містом районного підпорядкування. На промислових підприємствах тут працювало вже близько 10 тис. осіб. Одним з найбільших підприємств на той час стала швейна фабрика дитячого одягу, збудована в 1963 р.

Будаївський став. Початок XX ст.

У 1969 р. побудовано машинобудівний завод "Іскра", який дав подальший поштовх розвитку міста. Для робітників заводу будувались гуртожитки, багатоповерхові будинки. Почала формуватися головна магістраль міста - вул. Білогородська. В районі цієї вулиці будували житло також і організації газового комплексу, що знаходилися поза межами населеного пункту. В результаті цього місто в 1970-1980-х роках значно зросло. Нині в Боярці проживає понад 36 тис. осіб, зокрема близько 3 тис. дітей дошкільного віку, близько 10 тис. пенсіонерів, понад 6 тис. дітей шкільного віку. Зайняте населення становить 22 тис. осіб, переважна більшість яких працює в Києві.

Основними виробничими підприємствами міста нині є Боярське лінійне управління магістральних газопроводів, ДП "Укргазенергосервіс", ВАТ "Арксі", ДП "Промінь", ВАТ "Боярське АТП", ЗАТ "Євро Вентс", ЗАТ "Мальви", товариства з обмеженою відповідальністю "Арно-Україна", "Силует", "Трентон-Трейдінг", "Плеяди" та "АІР", лісгосп, понад 900 підприємств займаються торговельною діяльністю.

Вигідне місцезнаходження Боярки в півколі великих зелених масивів обумовлює сприятливий мікроклімат місцевості для розташування тут багатьох курортно-оздоровчих і лікувальних закладів загальнодержавного, обласного та районного значення. Серед них дитячий санаторій "Барвінок", обласна дитяча лікарня, обласний Будинок дитини, будинок відпочинку УТОС, центральна районна лікарня, обласна туберкульозна лікарня, районний туберкульозний диспансер.

У Боярці є краєзнавчий музей (створений на базі літературно-меморіального музею М.О. Островського), який займається збереженням історичних та культурних цінностей. Колекція музею налічує понад 11 тис. предмет ів основного та науково-допоміжного фондів. Музей проводить просвітницьковиховну роботу, науково-практичні конференції, різноманітні виставки, презентації, творчі зустрічі, які сприяють перетворенню музею в осередок культурного життя міста та району. Музей має філію в с. Малютянка - Музей М.К. Пимоненка, академіка живопису, члена Мюнхенської спілки художників (1907 р.) та члена Паризької Інтернаціональної спілки мистецтв і літератури. За 30 років свого існування музей відвідало близько 700 тис. екскурсант ів, з них 80% - молодь. Географія відвідувач ів надзвичайно широка - це гості з Росії, Німеччини, Голландії, Польщі, Канади, Китаю.

У місті встановлено кілька пам'ятників, що відображають його історію: пам'ятник П. Корчагіну (арх. А. Харечко, скульп. А. Ігнащенко), 1979 р.; паровоз К-15776 "Кукушка", 1989 р., встановлений на вічну стоянку в Боярці як символ порятунку Києва від паливної кризи в холодну зиму 1921 р. Він - єдиний представник цієї серії в Україні.

Уродженцями міста Боярка є
М.П. Диченко (27.01.1863 р.- 04.12.1932 р.) - український астроном. Основні роботи з астронометрії і теорії астрономії;
П.П. Паціора (22.09.1906 р. - 25.05.1986 р.) - доктор технічних наук, лауреат Державної премії СРСР за створення однієї з перших вітчизняних електропилок. У 2001 р. рішенням Боярського міськвиконкому одна з вулиць міста названа його іменем;

Г. Шоліна-Панченко (25.10.1918 р.н.) - лауреат Державної премії СРСР, заслужена артистка України. Маючи ліричне сопрано, зіграла багато глибоких драматичних ролей.

Г.Б. Кістяківський народився 18 листопада 1900 р. (30 грудня охрещений у місцевій будаївській Михайлівській церкві). Відомий світові як Kistiakowsky George Bogdan (1900- 1982) - видатний фізико-хімік, керівник одного з відділів лабораторії в Лос-Аламосі (1944-1946 рр.), член (у 1965-1971 рр. - віцепрезидент) Національної Академії Наук США, радник президента Ейзенхауера в справах науки і технології, який доклав багато зусиль для впровадження контролю над атомною зброєю і запобігання атомної війни.

С. Осипчук - майстер спорту з пауерліфтінгу, ІІ місце на першості світу. О. Остапчук - майстер спорту з важкої атлетики, І місце на міжнародному турнірі. Тренер С.M. Тетянюк - майстер спорту, заслужений тренер України.

З Бояркою пов'язані імена визначних діячів науки і культури, які в різні часи відпочивали і лікувалися тут: український письменник, фольклорист, етнограф і філолог Б.Д. Грінченко; видатний український художник, академік живопису, М.К. Пимоненко (понад 100 робіт ним написані в с. Малютянка); український поет, сатирик, перекладач В.І. Cамійленко (похований у 1925 р. на слов'янському городищі біля Свято-Михайлівської церкви); видатна українська актриса М.К. Заньковецька; великий український композитор М.В. Лисенко (одна частина опери "Тарас Бульба" написана в Боярці); відомий російський поет С.Я. Надсон (його ім'ям названа долина у боярському лісі); видатний єврейський письменник Шолом-Алейхем (під час перебування у Боярці ним були написані твори "Тев'є-молочник, "Дачна кабала", які увічнили Боярку під назвою Бойберик).

І місце на чемпіонаті світу (м. Варшава, 1995 р.). Майстер спорту міжнародного класу Олег Гаврик

З Бояркою також пов'язані імена заслужених художників України Ф.Т. Глущука, Ю.П. Мохора, О. Терентьєва, О.М. Ткаченка, А.М. Черкаського, художника-авангардиста А. Богомазова (у 1913 р. вінчався з В. Монастирською в Будаївській церкві), письменник ів - Якова Баша, В. Симоненка, В. Забаштанського, О. Міщенка, В. Дубовика та ін.; акторів - М. Садовського, О. Ватулі, Р. Недашківської, І. Миколайчука, М. Оляліна, А. Самініна, В. Сарайкіна, Л. Самаєвої.

Вагомий слід у культурно-мистецькому житті міста залишили поети Іван Калениченко, Іван Коваленко, Орися Верба, Анатолій Пастернак, письменник та краєзнавець Іван Іванов, художник Віктор Шевченко, письменник, критик і перекладач Володимир П'янов, художник Григорій Балюн.

Чимало пам'ятних місць Боярки пов'язані з іменем відомого письменника М.О. Островського, автора книг "Як гартувалася сталь" та "Народжені бурею", який разом з київською молоддю працював на будівництві легендарно ї боярської вузькоколійки в 1921 р.

У 1999 р. китайськими кінематографістами знято 20-серійний художній фільм за романом М. Островського "Як гартувалася сталь". Значна частина зйомок відбувалася в Боярці. 

На сьогодні в місті функціонують 3 бібліотеки, кінотеатр, колективи художньої самодіяльності, зокрема фольклорні колективи "Варенички", "Мальви", два хори ветеранів війни та праці, танцювальні колективи "Ритми", "Асгард" та ін.

Хор ветеранів війни та праці "Надія" став активним пропагандистом історичної та культурної спадщини нашого міста. Діяльність творчого колективу спрямована у двох напрямах: виховання любові до пісні, до рідного краю та патріотичне виховання молоді. Своєю працею цей колектив зробив вагомий внесок у розвиток культури міста та району. У 2006 р. він отримав звання народного.

Нині місто має чимало представників творчої інтелігенції, яка продовжує славні культурні традиції минулого. Примножують славу Боярки гуморист Микола Герасименко, поети Марія Кучеренко, Леся Коваленко, Віталій Приймаченко, Валентина Чаклош, науковець-краєзнавець Микола Кучеренко, Степан Демченко, майстрині Ніна Знова, Діана Артюхова, художники Євгенія Рябова, Георгій Волошин, Кіра Кудряшова, Юрій Горбачов, Степан Герасименко, Олександр Малінченко, Анатолій Великий, Вадим Валяв ін, співаки Сергій Мороз, Віталій Свирид та ін. На теренах міста діє мистецьке об'єднання "Боярські майстри", до якого входять десятки яскравих митців та майстрів, зокрема поети Євген Зозуля, Олександр Корж, Тетяна Володай, Владислав Дорошенко, майстри Володимир Цепляєв, Анатолій Білюк, Майя Іваненко та ін. Спортивну славу здобувають чемпіон світу із самбо, майстер спорту міжнародного класу Світлана Ярьомка та ін. Займаються вихованням майбутніх чемпіонів заслужені тренери України Петро Гайдай, Сергій Тетянюк, заслужений тренер СРСР Ігор Перчихін.

Значну роботу проводить районний Центр творчості дітей та молоді "Оберіг", де працює багато гуртків, в яких діти здобувають знання та навички з різних галузей науки і мистецтва. Іноземні мови та комп'ютерна грамота, етнографія і народознавство, музика та хоровий спів, декоративно-вжиткове мистецтво, малювання і конструювання - ось основні напрями діяльності дитячо-юнацького центру. Не один рік плідно працює відома на всю Україну Боярська міська дитяча школа мистецтв.

Значно розширилась мережа навчальних закладів. У Боярці діють п'ять середніх загальноосвітніх навчальних закладів, районна класична гімназія, спецшкола-інтернат для слабозорих дітей, 9 дошкільних закладів, Дитячо-юнацька спортивна школа, музична школа.

Нещодавно відсвяткувала своє 85-річчя Боярська ЗОШ № 2. Навчальний заклад розміщено в будівлі, яка була свідком багатьох історичних подій. Школа відкрита в 1911 р. як сирітський притулок. Вже в 1918 р. тут було відкрито школу для дітей залізничник ів. Восени 1921 р. це приміщення стало тимчасовим помешканням для будівників вузькоколійки, які рятували Київ від холодно ї зими 1921 р. Ця школа має чимало славетних випускників, серед яких академік, директор Інституту ендокринології Микола Пронько, відомий скульптор Галина Кулябко-Корецька, заслужений тренер України Віктор Мужчина, заслужений юрист України, депутат Верховної Ради України першого скликання Олександр Нечипоренко, заслужений журналіст України Ніна Харчук, заслужена артистка України Людмила Кравченко-Єгорова, відомий український поет Борис Списаренко, нинішній міський голова Боярки Тарас Добрівський та багато інших.

Славну історію має відкрита в 1962 р. Боярська ЗОШ № 3. Давні традиції педагогічного досвіду тут переплітаються з найновішими надбаннями педагогічної науки. Крім освітніх здобутків школа нині славиться і своєю командою КВК, створеною в 1994 р. Вже в 1996 р. вийшла у фінал районних змагань. Нині команда КВК "Вітаміни" - постійно діючий колектив кмітливих і винахідливих. "Вітаміни" відомі далеко за межами області. На сьогодні команда існує в трьох вікових вимірах і продовжує активно виступати в районних, обласних, всеукраїнських турнірах.

Театральна студія Боярської ЗОШ І-ІІІ ступенів

ЗОШ № 4 відкрито в 1953 р. Спочатку це була українська семирічка. Але вже в 1957 р., коли в Боярці оселилось багато звільнених в запас з усього Радянського Союзу військовослужбовців, на її базі відкрито класи з російською мовою навчання. Згодом школа стала повністю російською. Нині це єдина в місті школа, де й досі є класи з російською мовою викладання.

У 1998 р. згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 р. № 764, відкрито Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею ім. І. Богуна. Нині це навчальний заклад Міністерства оборони України, в якому хлопці-ліцеїсти одержують знання за курс середньої школи та здобувають військові навички, які необхідні для подальшого навчання та виконання обов'язків молодших командирів у вищих військових навчальних закладах. Одне з важливих завдань навчального закладу - надання державної допомоги сиротам, дітям які залишились без піклування батьків, дітям військовослужбовців, які загинули при виконанні службових обов'язків.

Навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею розрахований на навчання та проживання 200 ліцеїстів, учнів 8-9 класів.

Один з наймолодших освітніх закладів Боярки - Києво-Святошинська районна класична гімназія - відкрита 1 вересня 1999 р. Це - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

Так, ІІ ступінь (1-5 класи гімназії) - профільне диференційоване навчання, що забезпечує базову середню освіту та підготовку учнів до свідомого вибору предметів для поглибленого вивчення. ІІІ ступінь (6-7 класи гімназії) - навчання за профілями: філологічним, природничоматематичним, економічним, суспільногуманітарним та іншими відповідно до соціального замовлення.

Гімназія забезпечує випускникам класичну освіту, в основу якої покладено гуманітарні предмети: мови (українська, англійська, німецька, французька, італійська, латина), історію, основи філософії, етику, естетику, психологію, риторику, античну, слов'янську та зарубіжну літератури.

При гімназії відкрита початкова школа (І ступеня), де є класи з поглибленим вивченням іноземних мов та загальноосвітні класи навчання, діє центр "Орієнтир" для дошкільної підготовки дітей віком 4-5 років.

З 2000 р. в місті працює єдина в Україні загальноосвітня приватна школа для дівчаток "Леді". Після закінчення навчального закладу випускниці крім атестату загальнодержавного зразка отримують свідоцтва про набуття танцювальної та музичної освіти. Виховати цілісну особистість, самодостатню успішну жінку, базуючись на давніх традиціях пансіон ів шляхетних панянок та сучасних технологій виховання - такі завдання ставить перед собою підколектив школи "Леді".

У Боярці також знаходиться міжшкільний навчально-виробничий комбінат, в якому діти набувають необхідні в житті професії.

Середні та вищі навчальні заклади представлені Аграрним коледжем екології та природних ресурсів Національного аграрного університету та Українським центром підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів лісового господарства.

Міський голова м. Боярки Т.Г. Добрівський на змаганнях

Боярка - місто, яке має багате історичне минуле і потужний потенціал. Використати всі наявні можливості для того, щоб відродити колишню славу рекреаційної зони, створити достойні комфортні умови для проживання жителів, зміцнити економічну базу міста - такі завдання ставить перед собою нинішня міська влада на чолі з міським головою Тарасом Добрівським. Поступово яснішає обличчя славного міста, світлішає його аура, його мешканці все більше вірять у власні сили, з'являються перші плоди безсумнівного розквіту вічно юної Боярки.